ћ≤… Ѕ≈«”ћ
1
с≥м по с≥м сн≥г посередин≥
с≥че см≥Їтьс¤ см≥Їтьс¤ ще
св¤твеч≥р старий св¤твеч≥р
с≥но стелене у стайн≥ се
сину стелили ск≥льки стелилос¤
св≥ту строкатого спомин св≥ча
серед стебел-стебелинок св≥тилос¤
серце самотнЇ сорат-
ник≥в ще не сварили
ще не сурмила сурма
серед стебел-стебелинок

с≥м по с≥м сн≥г посередин≥
с≥че см≥Їтьс¤ см≥Їтьс¤ ще
серце самотнЇ спитаЇ у сина
син одрече
серце самотнЇ попросить у батька
батько оддасть
орди нев≥рних ув≥рують в напасть Ц
парадоксальний час
серце самотнЇ спитаЇ у себе:
- „и св≥ту зама-
                            ло?
- —еред стебел-стебелинок
ще не сурмила сурма.

2
ламан≥ л≥н≥њ Ц л≥тери лютують в лад
ладан п≥д лем≥ш по льоду ¤к
по листу лакомо
льод¤ник на листв≥ лаков≥й
аж лаЇтьс¤
леб≥дкою лине душа
лаг≥дно-ледащо
ледь-ледь литками ¤к латками
не то з Ћис-гори не то з л≥су-пращура
не то з людей ллЇтьс¤
леіен¤ в Ћеіен≥ абищо але леіен¤
в≥д Ћуки чи лукавого лиш би з литаврами
лаври вже виросли збудовано лаври Ц
леіен¤ в Ћеіен≥
ладану!

ламан≥ л≥н≥њ-л≥тери на зол≥ понакладено
в ладан≥ вже та чи з ладаном
з владою вже та чи владнано
ламан≥ л≥н≥њ в л≥н≥юЕ
                                 Ев р¤д
би розкласти най плачуть печери
см≥ютьс¤ горби ¤к горби на горбатих
мертвим не бути х≥ба що подертим
в≥рою брата
ладану брату ¤к ворогу ладану
мирту п≥д ноги ¤к лаври в≥нками
терни на скрон≥ на шию кам≥нь
ладану!

ламан≥ л≥н≥њ-л≥тери лютують в лад
ладан п≥д лем≥ш по льоду ¤к
по листу лакомо
Е Ћеі≥нь з литаврами Ц
ЋјƒјЌ”!

3
беззубим бути Ц безкомпром≥сним
бо березень
безпечним ≥ безтурботним
¤к водитьс¤
вс≥м крамар¤м п≥д храмом по чересу
а комусь по березню
аж просо до неба проситьс¤
                                       беззубим бути
на стар≥сть а чи на молод≥сть
                                       за звичаЇм
на ќлекса “еплого чи ≤вана голову
                                       слова сиплютьс¤
гн≥вом √осподн≥м Ц іонором

беззубим бути - блазнем бевзем
Ѕогом бродомЕ врешт≥ нев≥дчутним болем
брешуть не пси - пси псалми шепчуть
за св≥т ≥ іонор
               знову беззуб≥ знову за когось
простоЕ Ц
                        просо в пост≥
беззубе безкомпром≥сне
                                     бо
                                             березень


беззубим бути Ц безкомпром≥сним
                                    бо березень
безпечно йти молитис¤
на мотовило по нитц≥ нанизувати
власний безум
кому шо а курц≥ просо
так сказано
йому шо воно ж беззубе
а вс≥ з нас ще Ї
блукати горбами горбатими
                                    зарано ще
на  удику рак раку
власний фатум показуЇ
з Ћис-гори та п≥д серце
поп≥дЕ (через) м≥ст
ножа точить
                      ≥ тоЕ
                              безЕ

4
коли кв≥тнуть колики на  удикин≥й гор≥
                                               поскоромлюс¤
зл≥плю коника на днину дв≥
                                               позолоченого
де с≥м по в≥с≥м ¤к в≥с≥м на с≥м
                                               ¤к по березню
коли зл≥плю коника коли зл≥плю соб≥
                                               все минетьс¤
коли кажуть колечко коли та й по колу
кл≥паЇ очима на окату даль
токмо вже не в≥домо токмо не в≥домо
коли кв≥тнуть колики в небо через край

коли кв≥тнуть колики кептар¤м вис≥ти
висв¤тивши крашанки й воду погот≥в
леі≥ню все в≥домо в тому в цьому св≥т≥
в серц≥ що питаЇ серце у соб≥
ср≥блом а не злотом шл¤х св≥й побережний
битий закривавлений кровний до туги
леі≥ню все в≥домо леі≥нь усе стерпить
за три дн≥ по тому т≥льки за три дн≥

коли кв≥тнуть колики на  удикин≥й гор≥
                                             вже не холодно
коник що зл≥плений десь майне соб≥
                                             пом≥ж дол¤ми
травами з≥гр≥тими сп≥вом сон¤чним
коли кв≥тнуть котики на сух≥й верб≥
леі≥нь подоросл≥шав

5
токмо вже не в≥домо токмо не в≥домо
линуть в св≥т замр≥¤н≥ трави на весн≥
леі≥нь волохатий не полишить вдома
пустить в св≥т за оч≥ оч≥ ≥ за св≥т
шл¤ху ще не зв≥дано значить буде втома
знову припорошитьс¤ чупер борода
на гор≥ јфон≥ перед своњм богом
леі≥нь волохатий заховаЇ дар
перед власним серцем перед власним болем
ск≥льки залишилос¤ до справдженн¤ сн≥в
токмо вже не в≥домо токмо не в≥домо
леі≥нь волохатий знати не посм≥в
десь зор≥Ї пром≥нь й голуб б≥локрилий
черпають веселц≥ знан≥ кольори
а чорнило чорне (ох чорнило чорне)
травнем та ще й м≥с¤чним л¤же навкруги
а чорнило чорне душу й на г≥л¤ку
бо вже ¤к писати Ц правити сурму
леі≥нь все зум≥Ї серцем знов заплаче
на гор≥ √олгоф≥ не на хрест Ц в труну
≥ звиватись буде не сльоза а п≥сн¤ Ц
думу свою в душу чорну через край
а оп≥сл¤ п≥сн≥ то вже ¤к оп≥сл¤
в червн≥ кажуть п≥сним проросте цей май
в червн≥ кажуть знову випнетьс¤ над долом
скрутитьс¤ струною десь дорога в рай
токмо вже не в≥домо токмо не в≥домо
першозначень в≥риЕ
ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ пс¤чий лай

6
через черес чорнило черкне
чом чорне чом
черес черв≥нцем череватий
за що?
через черес та через чрево
на суку душа
черес чересу: " ров черлена
з пера потекла."
черес чересу: "„ий той чекм≥ш
чебрецем чигав,
через чорне та через черлене
чвертку четвертував?
„и чекати чоб≥т чи чинчу
чи численних чрисл?.."
черес чересу черкне чим-то
чортихнетьс¤ чис

через черес чорнило черкне
чолов≥чий хрест
по-сус≥дськи сус≥ду вергне
чесн≥сть ¤к честь
за черпаком черпак по черпаку ж св≥т
кожному та й св≥й
черес з череса стане чистим
у душ≥ сумн≥й
черес з череса знову буде
правити ¤к вс≥
кажуть люди що прийдуть будн≥
коли вже по с≥м
кажуть з неба шукати треба
≥ збирати дух
хто ж йСго знайде - вбачить небо
у душ≥ своњй

через черес чорнило черкне
за чиюсь-то честь
червак ч≥пко за черню чеше -
червородний чернець
чи чолом у чоло чи у чорний чир
чиколонками ч≥чку чел¤дь чоботами чиЕ
ЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ.
черес чересу щось голосить
а душа сама

7
ламан≥ л≥н≥њ л≥тн≥м л≥теплом ллютьс¤
лаврове лист¤ аж за лиманом та ще й лаг≥дне
на кладц≥ вузьк≥й два леіен¤ - два велелюбц≥
стали табором
один слово промолить до —онц¤ Ц до Ѕога ¬еликого
≥нший в тем≥нь ув≥йде неначе до в≥тчоњ хати
не було би щаст¤ н≥ тому н≥ тому
¤кби хтось з них став умирати

ламан≥ л≥н≥њ л≥тн≥м л≥теплом ллютьс¤
ще й паралельно
дол¤ ≥ дол≥ ≥ все в землю
майже по колу т≥льки означено
в р¤д би розкласти аби душам тепло
¤к дощу в переддень серпн¤
молодому
шл¤ху вже пройдено б≥льше н≥ж треба
сл≥в наказали що хмуритьс¤ небо
аж Ѕог ≥ той в≥дчуваЇ втому Ц
л≥н≥ю править

ламан≥ л≥н≥њ л≥тн≥м л≥теплом веселкою неоднозначною
в горах над кладкою в мозку фатумом
в табор≥ мр≥Їю Ц в≥рою в краще
в св≥т≥ сходом ≥ заходом
в душ≥ ¤к вище зазначено
прос¤тьс¤ пост¤тьс¤ плачуть
клан¤ютьс¤ падають мабуть
чекати дощуЕ - значить
гостей чекати - ручкатис¤
долонею л≥вою ¤к долонею правою
шл¤х св≥й показувати
серед стебел-стебелинок

8
серед стебел-стебелинок Ц серед св≥т≥в
страх несусв≥тн≥й в ћаковењв день
вперше в≥д слова аркуш зомл≥в
коли от¤мивс¤ Ц захот≥в ще
снопи вС¤зали серпи п≥д стр≥ху
н‛ай сохнуть к≥лька стол≥ть
страх несусв≥тн≥й приходить л≥том
вмираЇ л≥том пом≥ж св≥т≥в

серед стебел-стебелинок Ц серед св≥т≥в
¤блука груш≥ печ≥ки довгопол≥
ос≥нню вабл¤ть. «амало сл≥в
дл¤ спов≥д≥ - опов≥д≥ оповитоњ пломенем
виповненоњ в серц≥ повн≥стю
замало
вже крило ангела зламано
ловл¤чи думку леі≥нь на камен≥ с≥в
втомлений силою власноњ пропов≥д≥

серед стебел-стебелинок Ц серед св≥т≥в
страх несусв≥тн≥й в ћаковењв день
аркуш начорно з леіенем ла¤вс¤
аж поки не щез
спити св≥й шл¤х чи може не спивши
зл≥зти з гори Ц н‛ай бу¤Ї чернь
леі≥нь що серце вирвав
пише на ньому листа

9
"Евори-вори-зворохобитьс¤
вере-вере все в≥дродитьс¤
сльозою вмиЇтьс¤ на сонц≥ змерзнеЕ"
онде по стежц≥ ¤к по вервечц≥
п≥дперезаний леі≥нь на гору пнетьс¤
вередливим в≥ршем сном недописаним
писком всесв≥тн≥м пекельним свистом
у власн≥й у¤в≥ веде за собою решту
св≥ту залишив, ¤к серцю - на згадку
душ≥ не г≥л¤ку - довершен≥сть власну
учн¤м ¤к казано шмат божоњ ласки
соб≥ Ц що запов≥дала каста
шл¤х цей напевно найлегший бо знаний
не чорний не б≥лий кольором не обрамлений
≥ в глибин≥ щонайб≥льшоњ рани
просинаЇтьс¤ ранком

вори-вори-зворохобитьс¤
вере-вере все в≥дродитьс¤
сонце с≥ль вкраплюЇ в сльози
серцю шл¤х стелить постить
¤к двоЇ в одному ¤к дв≥ч≥ по дв≥ч≥
¤к щаст¤ без в≥тру ¤к шл¤х подорожнього
у кожн≥й в≥р≥ завжди в≥днайдетьс¤ мотлох
у мотлос≥ грань в≥ри хтось та й перел≥чить
ранком проснетьс¤ спр¤муЇ св≥й подих
пройдений шл¤х означить ¤к в≥дл≥к
≥ леген¤ в≥ра майже тотожна
¤к смерть беззм≥стовного зв≥ра
≥ стане л¤кливим притишений порух
≥ порохом стане принишкла жовква
≥ вори ¤к вори десь понад потоком
спотворить св≥домост≥ м≥чений стан

10
жовкне листва осипаЇтьс¤
кружл¤ючи навколо жовкви
серце ледь жевр≥Ї вже не питаЇ не молитьс¤
просить леіен¤ стогне: УЌе спиЕ
Еможна пок≥нчити з цим можна вернутис¤
чи п≥дкоритис¤ знакам що спили волхвиЕ -
законом≥рн≥сть не завжди Ї революц≥Їю
парадоксальн≥сть пост≥йно веде до водиЕ
Еск≥льки цим св≥том блудити прозр≥вши?
—к≥льки ще спити надуманих сл≥в?..Ф
серце замовкне щоб знову зродитис¤ в≥ршем
леі≥нь проснетьс¤ щоб знову палити мостиЕ

терпк≥сть призначень переростаЇ у в≥чн≥сть
власних з≥знань дл¤ початку наступноњ гри
к≥лька стол≥ть майже пол≥фон≥чних
леі≥нь св≥дом≥стю спТЇ
н≥ч на узб≥чч≥ хрестом дозор≥Ї
¤к в≥ддзеркаленн¤ тла
зламано л≥н≥ю, зламано л≥н≥ю
жовкне жовква

11
зламано л≥н≥ю л≥м≥т вичерпано
кров ≥ т≥ло на поталу щоб знаково
у церквах ¤к у душах - печерах неоф≥тських
с¤¤ла ≥ зникала
св≥ч≥ палили за меж≥ виходили
т≥сно було ¤к дитю так ≥ межам
кликали Ѕога казали поможе -
л≥н≥њ поскладаЇ

зламано л≥н≥ю н≥ смутку чи в≥дсутност≥ смутку
н≥ св≥ту сл≥пого чи св≥тлого
вершина гори ¤к правило веде до раю
≥нод≥ хибить ≥ то нав≥гл≥
вже не повернеш ≥ нав≥ть не вернешс¤
сон¤чним ранком кольором водограю
небо кличе стелить хмари
довкола аж глина змерзаЇ

12
грудою в груди грудою
та й на грабчук що не гнетьс¤
ген на гор≥
гайдукам √рааль голов≥ глина
(гине?.. Ќе гине?..)
ген≥ю чи г≥дний гнойовища
горд≥сть ¤к іанч ганив гонивс¤
н≥ за ірунт н≥ за гонор н≥ за голову
так ≥ не ймивси
маЇш клапоть земл≥ ≥ неба (а к≥лько вл≥зе!)
маЇш власних брат≥в сестер внук≥в ≥ правнук≥в
учень бачить вноч≥ ¤к брат брата зар≥зав
батько в≥рить у долю свого пасинка

грудою в груди сухою чи змерзлою
в≥д померлих брат≥в чи прийдешн≥х звершень
колись ≥ дерево хрестом окреслене
не проросте
забути цей сон ¤к ≥ сонм св≥й забути
оч≥ в≥дкривши на перший недопалок сну
полистати тор≥шн≥ скажен≥ в≥рш≥
в≥дшукати страчений сум
≥ на пол≥ прим≥ток на пол≥ мотив≥в ≥ домисл≥в
зродитись прижившись у п≥втора ≥нтервалу
двох р¤дк≥в, що повисли коромислом
п≥снею траурною

грудою в груди молитис¤ тиш≥
≥ по с≥м чи в≥с≥м чи по березню
а коли вже сн≥г посередин≥ покличе
грудою в груди ¤к уперше -
н≥ч запалити аж в≥тер засвище
ватру роздути най т≥шитьс¤ бреше
с≥че-см≥Їтьс¤ Ц с≥мЇтьс¤ ще...